ЗМІСТ

РОЗДІЛ  І
НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ  АКТИ

ЗАКОН УКРАЇНИ «Про внесення змін до статті 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад»
ЗАКОН УКРАЇНИ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки

РОЗДІЛ  ІІ
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

РОЗДІЛ  ІІІ
КОМУНАЛЬНА  ВЛАСНІСТЬ – МАТЕРІАЛЬНА ТА ФІНАНСОВА ОСНОВА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

3.1.      Поняття права власності
3.2.      Формування комунальної власності в Україні
3.3.      Формування комунального майна на рівні області
3.4.      Повноваження органів місцевого самоврядування в питаннях управління майном відповідно комунальним та спільної власності, повноваження власні та делеговані
3.5.      Управління комунальним майном
3.6.      Облік комунальної власності
3.7.      Порядок передачі об’єктів
3.8.      Створення комунальних підприємств та закладів, участь органів місцевого самоврядування у господарських товариствах
3.9.      Правовий режим комунальної власності в Україні
3.10.    Порядок відчуження індивідуально визначеного (рухомого)  майна, що належить до комунальної власності
3.11.    Списання майна
3.12.    Оренда комунального майна
3.13.    Відчуження (приватизація) комунального майна
3.14.    Повернення об’єктів в комунальну власність

РОЗДІЛ  IV
НОВЕ В ЗЕМЕЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ

РОЗДІЛ  V
ІНФОРМУЄМО
5.1. Оцінка політичної ситуації в області очима громадян Сумщини
5.2. Оцінка роботи КП «Сумська обласна клінічна лікарня» очима її працівників
5.3. Оцінка якості медичного обслуговування в КП «Сумська обласна клінічна лікарня» очима її пацієнтів  

ЗАКОН   УКРАЇНИ

Про внесення змін до статті 33 Закону України
"Про статус депутатів місцевих рад"

Верховна Рада України   постановляє:

1. Внести до статті 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 40, ст. 290) такі зміни:

1)  частину першу доповнити абзацом другим такого змісту:
"З працівником, якого прийнято на роботу (посаду), що її виконував (займав) депутат місцевої ради, укладається строковий трудовий договір; цей договір розривається у разі повернення депутата місцевої ради на роботу, але не пізніш як через три місяці після припинення повноважень депутата місцевої ради";

2)  у частині другій:
абзац другий доповнити реченням такого змісту: "У разі, якщо колишній депутат місцевої ради має право на пенсійне забезпечення або йому призначена пенсія за віком, по інвалідності, у зв'язку із втратою годувальника, за вислугу років відповідно до закону, за ним не зберігається середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді в раді";

доповнити абзацом третім такого змісту:

"Час, коли колишній депутат тимчасово не працював у зв'язку з неможливістю надання йому попередньої або рівноцінної роботи (посади) безпосередньо після закінчення строку його повноважень, зараховується, але не більше шести місяців, до страхового стажу і стажу роботи (служби) за спеціальністю, за якою депутат працював до обрання у місцеву раду, де він виконував свої обов’язки на постійній основі».

2. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2008 року.

Президент України                                                                                   В.Ющенко

            м. Київ
11 січня   2007 року
            №  575-V

ЗАКОН   УКРАЇНИ

Про внесення змін до деяких законодавчих актів України
щодо посилення відповідальності за самовільне зайняття
земельної ділянки

Верховна Рада України    постановляє:

І. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
1.       В абзаці другому статті 531 Кодексу України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., додаток до № 51, ст. 1122) слова "від одного до десяти" замінити словами "від десяти до п'ятдесяти", а слова "від восьми до п'ятнадцяти" - словами "від двадцяти до ста".
2.     Кримінальний кодекс України (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 25-26, ст. 131) доповнити статтею 1971 такого змісту:

"Стаття 1971. Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво
1.   Самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику, -
карається штрафом від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.
2.      Самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або групою осіб, або щодо земельних ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель, -
карається обмеженням волі на строк від двох до чотирьох років або позбавленням волі на строк до двох років.
3. Самовільне будівництво будівель або споруд на. Самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у частині першій цієї статті, -
карається штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.
4. Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у частині другій цієї статті, або вчинене особою, раніше судимою з такий саме злочин або злочин, передбачений частиною третьою цієї статті,-
карається позбавленням волі на строк від одного до трьох років.

Примітка. Відповідно до цієї статті шкода, передбачена частиною першою цієї статті, визнається значною, якщо вона у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян".

3. Частину другу статті 112 Кримінально-процесуального кодексу України після цифр "197" доповнити цифрами "1971".

II- Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

Президент України                                                                                  В. Ющенко
          
           м. Київ
11 січня 2007 року
           № 578-V

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ  ОСНОВИ  МІСЦЕВОГО  САМОВРЯДУВАННЯ

            Статтею 1 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Правова держава і громадянське суспільство повинні гарантувати особі максимальну свободу і вільний розвиток її особистості. Для досягнення цього необхідно, щоб існуючий в державі і суспільстві правопорядок ґрунтувався на принципах, передбачених Конституцією і законами країни, а саме: на принципах демократизму, соціальної справедливості, конституційності, законності і т. ін.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти виключно в межах, визначених Конституцією та законами України. Їх діяльність має бути максимально повно і точно визначена, врегульована, регламентована з тим, щоб упередити можливість завдавати шкоди особі, суспільству чи державі.
Вказані органи, як зазначається у статті 19 Конституції України, зобов’язані діяти тільки на підставі, в обсязі та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України, оскільки їх повноваження, функції, права і обов’язки спрямовані на розвиток особи, відповідних територіальних громад і держави в цілому.
Щодо діяльності сільських, селищних рад, то їх основні повноваження визначені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Зокрема, у статті 26 зазначеного закону вказано перелік питань, які мають вирішуватися виключно на пленарних засіданнях рад. Вирішення даних питань ради не можуть делегувати іншим органам.
Повноваження виконавчих органів сільських, селищних рад виписані у статтях 27-40 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Але ради вирішують також  і питання, які надаються їм іншими законами.
У процесі своєї діяльності в межах наданих повноважень органи місцевого самоврядування приймають рішення, які є обов’язковими для виконання, що є гарантією прав місцевого самоврядування. Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачається відповідальність, в тому числі майнова, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, а також громадян за заподіяну місцевому самоврядуванню шкоду їх діями або бездіяльністю,  а також за невиконання рішень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятих у межах наданих їм повноважень.
Однак Конституція і закони України містять певні вимоги до рішень органів місцевого самоврядування. Ці рішення мають відповідати Конституції і законам України. Отже, рішення органів місцевого самоврядування, які прийняті з перевищенням їх повноважень або з порушенням встановленої процедури, є незаконними і не можуть застосовуватись.
Тобто:
по-перше, перед початком підготовки рішення необхідно з’ясувати, чи належить питання, яке передбачається врегулювати, до компетенції ради;
по-друге, у процесі підготовки рішення ради має бути проведений аналіз положень Конституції і законів України, актів Президента і Кабінету Міністрів України, рішення місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, які стосуються предмета його врегулювання, наукова література, матеріали друкованих засобів масової інформації;
по-третє, рішення ради має складатися з назви, вступної (преамбули) та постановляючої частин і у разі потреби додатків. У вступній частині (преамбулі) зазначається акт законодавства, відповідно до якого приймається рішення, та визначається у стислій формі мета його прийняття.
Рішення повинне відповідати таким вимогам:

по-четверте, рішення ради приймається на її пленарному засіданні після
обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених законами. Загальний склад ради (кількість депутатських мандатів) визначається радою попереднього скликання. При встановленні результатів голосування до загального складу ради включається сільський, селищний голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні, і враховується його голос;
по-п’яте, рішення ради нормативно-правового характеру підлягають офіційному оприлюдненню і вони набирають чинності лише з дня такого оприлюднення, якщо радою не встановлений більш пізній термін уведення цих рішень у дію.
Офіційному оприлюдненню підлягають також рішення виконавчих комітетів рад нормативно-правового характеру.
На даний час чинним законодавством встановлено, що офіційним оприлюдненням нормативно-правових (у т.ч. регуляторних) актів є опублікування їх у друкованих засобах масової інформації відповідних органів та у недержавних друкованих засобах масової інформації відповідно до законодавства України і на засадах, передбачених договорами,  укладеними між цими органами та редакціями друкованих засобів масової інформації.
Проте Конституція України не надає ніяким органам права на скасування рішень органів місцевого самоврядування.
Відповідно до частини 2 статті 144 Конституції рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України можуть лише зупинятися з одночасним зверненням до суду. Щоправда, законодавством не визначено, хто саме може зупинити рішення органу місцевого самоврядування.
Слід зазначити, що Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» чітко визначена відповідальність за шкоду, заподіяну юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності як органу місцевого самоврядування, так і їх посадових осіб.
Крім того, застосування незаконних рішень сільських (селищних) рад можуть мати негативні наслідки як для самих рад і їх посадових осіб, так і для підприємств, установ організацій. А саме: можуть бути призупинені бюджетні асигнування; особи, винні у бюджетних правопорушеннях, можуть притягуватися до цивільної, адміністративної, кримінальної або дисциплінарної відповідальності.
Отже, для забезпечення належного соціально-економічного розвитку відповідних територіальних громад, ефективної роботи органів місцевого самоврядування, їх керівники мають бути самі законослухняними, діяти лише в межах правового поля і вимагати цього від інших працівників рад.   

КОМУНАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ – МАТЕРІАЛЬНА ТА ФІНАНСОВА ОСНОВА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Поняття права власності

Згідно з цивільним кодексом України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Суб’єктами права власності є український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 ЦК ( це фізичні та юридичні особи). Як вказано в цій статті, учасниками цивільних відносин є держава Україна, АРК, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.
Усі суб’єкти  права власності є рівними перед законом.
При здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків власник зобов’язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Власність зобов’язує. В той же час, власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена лише у випадках та порядку, встановлених законом.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений власності.
Саме на цих принципах ґрунтуються взаємовідносини власності, в тому числі комунальної.
Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Будь-якого документа, який би регламентував роботу з комунальним майном, до сьогоднішнього часу немає. Довгоочікуваний закон “Про комунальну власність” ходить по коридорах Верховної Ради з 1993 року і не знаходить своїх прихильників.

На сьогоднішній день органи місцевого самоврядування керуються у своїй діяльності тими нормативними документами, які є, а саме:

Формування комунальної власності в Україні

 З одержанням незалежності України держава на чолі з Президентом та Верховною Радою України одним із перших законів прийняла  07.02.91 Закон “Про власність”, яким  визначила, що під правом власності розуміються врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування, та розпорядження майном.
Немає сумнівів у тому, що Закон України“Про власність” відіграє важливу роль у державі. Посилання на цей Закон відбувається в багатьох законах, особливо тих, що стосуються господарської, фінансової, підприємницької діяльності, діяльності підприємств та господарських товариств різних форм власності.
Крім того, право власності відіграє важливу роль у формуванні цивільно-правових відносин як серед громадян, так і фізичних та юридичних осіб.
На сьогоднішній  день цей закон діє із змінами та доповненнями, які внесло життя.
Закон встановив на той час три форми власності в Україні: приватну, колективну та державну.
До державної власності в Україні згідно зі статтею 31 цього закону належала загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).
Суб’єктами права комунальної власності на той час були виконкоми рад народних депутатів.
З прийняттям Конституції України в 1996 році визначено було, що комунальна власність є самостійною формою власності, суб’єктами якої є територіальні громади. Від імені та в інтересах територіальних громад правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності здійснюють відповідні органи місцевого самоврядування.
Тобто, Конституцією було розмежоване поняття та значення загальнодержавної власності, в результаті чого виникло поняття державної власності та комунальної, яка фактично стала відокремленою від державної як юридично, так і економічно, а відтак набула ознак самостійної форми власності. Це відповідно внесло істотні зміни щодо суб’єктів, об’єктів і змісту перелічених форм власності.
Згідно з Конституцією України, стаття 142: “Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах та об’єктів їх спільної власності, що перебувають в управлінні районних та обласних рад”.
Таким чином конституційно закріплене право власності територіальних громад на зазначені матеріальні і фінансові ресурси є запорукою розвитку і гарантією реального забезпечення права самостійно, в межах Конституції і законів України, реалізовувати інтереси населення відповідних територій.
Конституція надала також територіальним громадам сіл, селищ і міст право об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби
З прийняттям Конституції України та Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, набуло статусу спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні та обласні ради або уповноважені ними органи (п.10, розділ V ЗУ “Про місцеве самоврядування...”).
Крім того, прикінцевими та перехідними  положеннями було визначене поняття спільної власності територіальних громад.
У пункті 10 сказано:” З набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст.”
Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні та обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу.
До комунальної власності згідно з Законом України “Про власність”, стаття 35, належить майно, що забезпечує діяльність відповідних рад та утворюваних ними органів, кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об’єкти ЖКГ, майно закладів освіти, культури, охорони здоров’я, торгівлі, громадського харчування, майно підприємств, місцеві енергетичні  системи, системи транспорту, зв’язку та інформації, включаючи майно, передане відповідному підприємству, організації, інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території а також майно, передане у власність адміністративно - територіальної одиниці іншими суб’єктами права власності.
За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об'єктів спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.

Розвиток будь-якої території, тобто реальність місцевого самоврядування визначається в першу чергу матеріальними і фінансовими ресурсами, якими розпоряджається територіальна громада та які сукупності становлять матеріальну і фінансову основу відповідної територіальної громади, у власності якої знаходяться ці матеріальні та фінансові цінності, тобто власником чого вона є.

Формування комунального майна на рівні області

Формування комунальної власності області розпочалося в кінці 1991 року з прийняттям Кабінетом Міністрів України 05.11.91 постанови № 311 “Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)”. Передача здійснювалася безоплатно у порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів УРСР від 28 квітня 1980 року № 285 “Про порядок передачі підприємств, об`єднань, організацій, установ, будинків і споруд”. З прийняттям КМ України 13.10.1992 року постанови № 577 “Про передачу майна, яке перебуває у загальнодержавній власності, до комунальної власності областей та м. Севастополя” цей перелік збільшився.

На виконання вищезазначених постанов були прийняті відповідні рішення обласної ради відповідно 23.01.92 та 29.07.93. Рішенням Сумської обласної Ради народних депутатів двадцять першого скликання від 23.01.1992 року “Про розмежування державного майна комунальної власності між власністю обласного, районних та міських (міст обласного підпорядкування) Рад народних депутатів” було затверджено перелік об`єктів, які приймалися до комунальної власності області. Після цього були складені акти прийому-передачі майна до комунальної власності різних рівнів. Цьому розподілу передувала дуже велика та клопітка робота щодо відпрацювання переліків, які розглядалися на різних рівнях, починаючи з міністерств, закінчуючи місцевими органами на місцях.
Так на той час була сформована комунальна власність області.

Повноваження органів місцевого самоврядування в питаннях управління майном відповідно комунальним та спільної власності, повноваження власні та делеговані

Суб’єкти права (територіальні громади) здійснюють належні їм повноваження, використовуючи, зокрема, особливий правовий інститут-управління.
Таке управління державного майна від імені народу (населення адміністративно-територіальних одиниць) спершу здійснювали відповідно Верховна Рада та місцеві ради народних депутатів та уповноважені ними органи, а після прийняття Конституції безпосередньо Кабінет Міністрів України та територіальні громади, або уповноважені ними органи.
Функції та повноваження органів місцевого самоврядування, їх виконавчих органів щодо управління комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, а також їх спільною власністю, що перебуває в управлінні районних та обласних рад, достатньо чітко визначено в Конституції України, Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні”, в якому також визначені повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо управління комунальною власністю.
Поняття “управління комунальною власністю” логічно витікає із поняття “право комунальної власності”, яке передбачає право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить територіальній громаді, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування і їх виконавчі органи.
Всі повноваження органів місцевого самоврядування передбачені Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні”. Закон чітко визначає обов'язкову умову, що майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об’єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяги та погіршувати умови надання послуг населенню.
Конституцією передбачено судовий захист прав органів місцевого самоврядування, зокрема, їх майнових прав. Крім того, у п. 8 ст. 60 Закону конкретно визначено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об’єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних гро­мад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідно до рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Забезпечуючи майнові інтереси органів місцевого самоврядування, Закон надає сільським, селищним, міським, районним у містах (у разі їх створення) радам такі права: вносити пропозиції про передачу або продаж у комунальну власність відповідних територіальних громад підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів та інших об’єктів, що належать до державної та інших форм власності, якщо вони мають важливе значення для забезпечення комунально-побутових і соціально-культурних потреб територіальних громад; мати об’єкти комунальної власності за межами відповідних адміністративно-територіальних одиниць, а також право на першочергове придбання в комунальну власність приміщень, споруд, інших об’єктів, розташованих на відповідній території, якщо вони можуть бути використані для забезпечення комунально-побутових та соціально-культурних потреб територіальних громад.
Чинне законодавство чітко розмежовує між представницькими органами місцевого самоврядування, їх виконавчими органами та місцевими державними адміністраціями повноваження щодо комунальної власності.

До виключної компетенції сільських, селищних, міських рад відповідно до ст.25 Закону про місцеве самоврядування в Україні належать: встановлення для підприємств, установ та організацій, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету, прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об’єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об’єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому порядку приватизованого майна, про включення до об’єктів комунальної власності майна, відчуженого в процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади, прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення; створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення з іншими суб'єктами комунальної власності спільних проектів або спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій, визначення повноважень цих органів (служб); вирішення відповідно до законодавства питань про створення підприємствами комунальної власності спільних підприємств, у тому числі з іноземними інвестиціями.
До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері управління комунальною власністю належать такі (самоврядні) повноваження: управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад; встановлення порядку та здійснення контролю за використанням прибутків підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад; заслуховування звітів про роботу керівників підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад; підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об’єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм; подання раді письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна.
Ці органи мають делеговане повноваження погоджувати в установленому порядку кандидатури для призначення на посаду керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на відповідній території, які перебувають у державній власності.
До повноважень районних і обласних рад у сфері комунальної власності також належать: вирішення за дорученням відповідних рад питань про продаж, передачу в оренду або під заставу об’єктів комунальної власності, які забезпечують спільні потреби територіальних громад і перебувають в управлінні районних, обласних рад, а також придбання таких об’єктів в установленому законом порядку; вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об’єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад, призначення і звільнення їх керівників.
Відповідно до ст. 43 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” вказані питання вирішуються районними і обласними радами виключно на їх пленарних засіданнях.
Місцеві державні адміністрації також здійснюють відповідно до законодавства делеговані відповідною радою функції щодо управління майном, яке перебуває у спільній власності територіальних громад. Делегування повноважень проводиться рішенням ради згідно ЗУ “Про державні адміністрації”.

Управління комунальним майном

Управління об’єктами права комунальної власності – це діяльність, спрямована на використання об’єктів права комунальної власності відповідно до завдань та функцій, які покладені на органи місцевого самоврядування.
Від правильної організації цієї роботи на місцях залежить благополуччя всієї територіальної громади, задоволення жителів цієї громади у роботах, послугах, інших громадських потребах.

            Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (п.5, ст.16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні»”).
Відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування (ст.17 вищезазначеного Закону).
Повноваження по управлінню комунальною власністю, які є виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад, викладені в пунктах 29 – 33, 51 ст.26 Закону, а їх виконавчих органів – у статті 29 та частково в інших статтях цього ж Закону.
Управління комунальним майном, яке використовується для підприємницької діяльності, повинно здійснюватися також з метою отримання стабільних доходів до місцевих бюджетів.
Об’єктами управління комунальною власністю є майно комунальних підприємств, майно передане в оренду, концесію, житловий фонд, тобто те майно, яке належить територіальній громаді.
Суб’єктами управління є створені відповідно до закону “Про місцеве самоврядування” органи місцевого самоврядування (ради) та уповноважені ними органи.
В області підходи до питань передачі повноважень досить різні. На початку утворення таких органів повноваження власників більшість районних рад попередавали райдержадміністраціям в районах. Останнім часом до цього питання підходять більш виважено, тому що усвідомлюють важливість питань управління власністю.
Виходячи з вимог закону, передача повноважень можлива, але доцільність її необхідно визначати в кожному конкретному випадку.
Навіть при умові делегування повноважень по управлінню, деякі питання залишаються прерогативою власника, яким є рада.
Адміністрації, у разі прийняття відповідного рішення ради, здійснюють делеговані повноваження  щодо управління майном, яке перебуває у спільній власності територіальних громад.

Облік комунальної власності

            Мета цієї роботи полягає в тому, що необхідно періодично проводити інвентаризацію об’єктів комунальної власності на місцях, створити реєстр об’єктів комунальної власності відповідного рівня та відслідковувати його рух.
Після формування реєстрів та переліків такої власності, необхідно його проаналізувати та затвердити перелік об’єктів виключного права комунальної власності, перелік об’єктів, які планується надати в концесію, в оренду, затвердити перелік об’єктів, які підлягають приватизації.
Виходячи з цього, органи місцевого самоврядування планують свою роботу щодо управління майном і створюють відповідні служби, які необхідні для здійснення повноважень.
Якщо таких об’єктів недостатньо, то приймають рішення про делегування окремих повноважень іншим органам (райдержадміністраціям). 
До об'єктів виключного права комунальної власності, зокрема, можуть бути віднесені:
землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та органів місцевого самоврядування; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; річки, водойми та їх береги; кладовища; пам'ятки історії та архітектури; природні ландшафти та заповідники; інші об'єкти, перелік яких встановлює територіальна громада або відповідна рада.
Об'єкти виключного права комунальної власності не можуть бути відчужені у будь-який спосіб, а їх перелік встановлюється статутом територіальної громади.

Порядок передачі об'єктів права комунальної власності до державної власності

Відповідно до Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" від 3 березня 1998 року (147/98-ВР) Кабінет Міністрів України постановою від 21 вересня 1998 р. № 1482 затвердив "Порядок подання та розгляду пропозицій щодо передачі об'єктів з комунальної у державну власність та утворення і роботи комісій з питань передачі об'єктів у державну власність".
Згідно з п.2 Порядку ініціатива щодо передачі об'єктів з комунальної у державну власність може виходити від... місцевих органів виконавчої влади, з якою вони звертаються до сільських, селищних, міських рад - щодо об'єктів права комунальної власності відповідних територіальних громад; районних, обласних рад - щодо об'єктів права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні районних, обласних рад.
Після отримання згоди (у вигляді рішення ради) органу місцевого самоврядування на передачу об'єкта з комунальної до державної власності місцевий орган виконавчої влади направляє її до органу центральної виконавчої влади, у свою чергу останній подає пропозиції щодо передачі об'єкта до Мінекономіки.
У пропозиціях зазначається:
-     назва майна, його місцезнаходження, найменування підприємства-балансоутримувача, його місцезнаходження, найменування органу місцевого самоврядування, який здійснює управління майном підприємства.
До пропозицій додаються:
-  економічне обґрунтування ефективного використання майна, що є об'єктом передачі, та відповідності функціонального призначення об’єкта завданням, покладеним на орган, до сфери управління якого пропонується передати майно.
Мінекономіки на підставі пропозицій, внесених з дотриманням вимог Порядку, готує і у місячний термін подає за погодженням з Мінфіном, Фондом державного майна та Держкомстатом проекти відповідних рішень Кабінету Міністрів України. Після прийняття рішення уряду, орган, уповноважений управляти державним майном, який приймає об'єкт, створює комісію з питань передачі, (див. п.8-11 Порядку), яка проводить практичне прийняття майна.

Про передачу об`єктів до комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (районну та обласну).

Передача майна до комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність регламентується Законом України “Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності” від 3 березня 1998 року з подальшими змінами.
Цей Закон визначає основні засади передачі об`єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об`єктів права комунальної власності у державну власність безоплатно або шляхом обміну та регулює відносини, пов`язані з такою передачею.
Дія цього закону поширюється на об`єкти права державної та комунальної власності, у тому числі передані в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду.
Передача у державну або комунальну власність об`єктів права інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законом або рішенням відповідних місцевих рад (ст.1 Закону).
Об`єктами передачі можуть бути:
- цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій,  їх структурних підрозділів;
- нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі об`єкти незавершеного будівництва, приміщення);
- інше окреме індивідуально визначене майно підприємств;
- акції ( частки, паї), що належать державі або суб`єктам права комунальної власності у майні господарських товариств;
- житловий фонд та інші об`єкти соціальної інфраструктури, які перебувають у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій або не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).
Згідно ст.7 Закону з державної у комунальну власність передаються безоплатно такі об`єкти:
житлові будинки (разом з вбудованими та прибудованими нежилими приміщеннями) та гуртожитки ( в тому числі не завершені будівництвом);
заклади освіти, дошкільного виховання, культури (крім кінотеатрів), фізичної культури та спорту, охорони здоров`я ( крім санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек), соціального забезпечення, дитячі оздоровчі табори, в тому числі не завершені будівництвом;
підприємства міського і приміського транспорту, шляхового господарства, а також акції (частки, паї) господарських товариств, створених на базі їх майна ( у разі якщо щодо них не було прийнято рішення про закріплення їх у державній власності);
аеропорти цивільної та колишні аеропорти військової авіації, які не мають можливості самостійно забезпечувати свою сертифікаційну придатність, за поданням Мінтрансу України та Міноборони України.
Передача підприємств провадиться разом з усіма їх активами і пасивами, лімітами, фондами, планами фінансово-господарської діяльності тощо, а об`єктів незавершеного будівництва – також з проектно – кошторисною документацією.
Об`єкти соціальної інфраструктури передаються разом з майном підприємств, що обслуговували ці об`єкти, у тому числі основними фондами, ремонтно-будівельними базами, майстернями, транспортними засобами, прибиральною технікою, в частині, що визначається комісією з питань передачі об`єктів, яка здійснює передачу.
Разом з житловим фондом передаються вбудовані і прибудовані приміщення, зовнішні мережі електро-, тепло-, газо-, водопостачання та водовідведення, а також будівлі, призначенні для обслуговування цього фонду ( бойлерні, котельні, каналізаційні та водопровідні споруди, обладнання тощо).
Слід пам`ятати, що “передача об`єктів з державної у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюється за наявністю згоди відповідних сільських, селищних, міських рад, якщо інше не передбачено законом, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст – за наявністю згоди районних або обласних рад, якщо інше не передбачено законом”(частина 2, ст.4. ЗУ “Про передачу об`єктів права...”).   Рішення  про надання згоди приймається на пленарному засіданні сільської, селищної, міської ради (п.51, ст.26) або районної, обласної ради (п.32, ст.43 ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні”).
При наявності згоди органу місцевого самоврядування на прийняття об`єкта до комунальної  або спільної власності та рішення суб`єкта права власності на таку передачу, сторона, що приймає, (виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради) утворює комісію з прийому об`єкта та призначає її голову, яка в місячний термін повинна провести його прийом-передачу. Передача оформляється актом приймання – передачі, який підписується головою і членами комісії та затверджується органом, який створив комісію.
Право власності на об`єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання – передачі (частина 6. ст.7. ЗУ “Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності”).
Відповідно до “Порядку подання та розгляду пропозицій відносно передачі об`єктів з комунальної до державної власності та створення і роботи комісії з питань передачі об`єктів до державної власності”, затвердженого постановою КМ України від 21.09.1998 року № 1482, органи, яким майно передано у власність або до сфери управління, в двотижневий термін з дня затвердження актів прийому-передачі зобов`язані повідомити про таку передачу органи державної статистики та державної податкової служби, а також оформити свідоцтво на право власності на об`єкти нерухомості в бюро технічної інвентаризації. Разом з цим власник або уповноважений ним орган своїм наказом (рішенням) зобов`язаний закріпити прийняте нерухоме та окреме індивідуально визначене майно за відповідним підприємством, установою, організацією на праві повного господарського відання або оперативного управління.
Згідно з п.п.3.2.9.  Закону України “Про внесення змін до статті 3 Закону України “Про податок на додану вартість” (№1330-ХІV від 21.12.99 р., опубліковано в “Урядовому кур`єрі” від 13.01.2000 р. №5, з цієї дати вступив у дію), НЕ Є ОБ`ЄКТОМ ОПОДАТКУВАННЯ ОПЕРАЦІЇ з “безоплатної передачі у державну власність чи комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність об`єктів всіх форм власності, які перебувають на балансі одного платника податку і предаються на баланс іншого платника податку, якщо такі операції здійснюються за рішенням Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, прийнятими у межах їх повноважень. Це положення поширюється на операції з безоплатної передачі об`єктів з балансу платника податку, який перебуває в державній або комунальній власності, на баланс іншої юридичної особи, яка перебуває відповідно в державній або комунальній власності, що здійснюється за рішенням органу державної влади або органу місцевого самоврядування, до сфери управління яких належить такий платник податку та така юридична особа”.

Створення комунальних підприємств та закладів, участь органів місцевого самоврядування у господарських товариствах

Відповідно до підпункту 30 пункту 1 статті 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” до компетенції сільських, селищних, міських рад відноситься питання щодо створення, ліквідації, реорганізації та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади. Тому одним із пріоритетних напрямків у діяльності ради та сільського голови має бути створення багатофункціональних обслуговуючих підприємств комунальної власності, максимальне розширення сфери послуг населенню через обслуговуючі підприємства, залучення всіх можливих надходжень до бюджету ради, працевлаштування громадян через ці підприємства, соціальний захист людей.
Перед створенням обслуговуючого комунального підприємства рада повинна взяти до уваги наявність відповідної матеріально-технічної бази, кадрового потенціалу, ринку споживачів товарів, послуг та робіт, вироблених або наданих підприємством, які в майбутньому забезпечать його успішне функціонування. Після вивчення цих питань рада приймає рішення про створення комунального підприємства, затверджує його статут та призначає керівника (директора). Пропонуються орієнтовні варіанти рішення та статуту.
Необхідно пам’ятати, що в статуті слід чітко визначити предмет і цілі діяльності підприємства. Як показує практика, менше проблем виникає у тих, хто включив до предмету діяльності якомога більше видів діяльності.
Після затвердження статуту підприємства необхідно провести його державну реєстрацію у виконавчому комітеті міської ради або в районній державній адміністрації за місцем знаходження підприємства, в органах державної статистики, податковій інспекції, отримати дозвіл на виготовлення печатки в дозвільній системі, зареєструвати як платника страхових внесків до Пенсійного фонду та як страхувальника по платежах до Фонду соцстраху, а також в районній службі зайнятості. Завершуючим етапом створення підприємства є відкриття розрахункових та інших рахунків у банківській установі.

При створені комунального підприємства слід керуватися Господарським кодексом України. (Стаття 78. Комунальні унітарні підприємства
/. Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.
2.     Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.
3.       Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або направі оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Доцільно створювати некомерційні комунальні підприємства,
основною метою господарської діяльності яких є задоволення потреб територіальної громади, а не отримання прибутку. Такі підприємства не являються суб'єктами підприємницької діяльності.

(ГКУ, стаття 52. Некомерційне господарювання)

Передача та закріплення майна за некомерційним комунальним підприємством здійснюється відповідною радою на праві оперативного управління, як і передбачено статтею 137 Господарського кодексу, а за комерційним - на праві господарського відання (ст. 136 ГКУ).
Органи місцевого самоврядування мають право створювати господарські товариства за своєю участю та входити  до складу учасників таких товариств комунальними майном, яке належить їм на праві власності. Рішення приймається відповідною радою на її пленарному засіданні .
Слід також врахувати те, що при створенні комунального підприємства мінімальний розмір статутного фонду  не  визначається. У випадку створення господарського товариства мінімальний розмір статутного фонду  складає 100 розмірів мінімальної заробітної плати.

Правовий режим комунальної власності в Україні

Комунальна власність визнана в Україні окремим видом власності, яка наділена відповідними правами.
Відповідно до Господарського Кодексу України основу правового режиму майна суб’єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права, зокрема право господарського відання, право оперативного управління а також право оперативного використання майна.
Майно може бути закріплено на іншому праві відповідно до умов договору з власником майна.
Право власності – основне речове право у сфері господарювання. Суб’єкт такого права на свій розсуд розпоряджається своїм майном і може надавати іншим суб’єктам господарювання на правах власності, господарського відання, оперативного управління чи інших форм використання.

Комунальна власність, як окрема форма власності має свій правовий режим.

В комунальному майні в цій ролі виступають відповідні ради, які, як власники майна приймають будь-які рішення стосовно належного їй майна (створення підприємств, внесення часток до статутних фондів господарських товариств,  оренда, приватизація, концесія, відчуження, передача безоплатна, міна, дарування і т. і).
Крім того, створивши комунальне підприємство чи заклад, власник в статутних документах передбачає умови використання майна ( якщо це підприємство - надається майно в господарське відання, якщо заклад – в оперативне управління).

Право господарського відання є речовим правом  суб’єкта господарювання, який володіє, користується, і розпоряджається  майном, закріпленим за ним власником з обмеженням правомочності, розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника ( мається на увазі відчуження майна, яке здійснюється тільки з дозволу власника, списання зміна форми власності і т.і). Власник здійснює контроль за використанням та збереженням  майна, не втручаючись в оперативну діяльність підприємств.

Право оперативного управління – визначається як речове право суб’єкта господарювання, який володіє, користується та розпоряджається майном, наданим йому власником для здійснення некомерційної діяльності у межах, встановлених  в статутних документах  та договорі на закріплення майна. Власник здійснює контроль за використанням такого майна і має, на відміну від господарського відання, право вилучати у суб’єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується не за призначенням.
Якщо комунальні підприємства відповідають за своїми зобов’язаннями всім належним йому майном, то заклади та установи, які мають майно в оперативному управлінні, відповідають по своїм зобов’язанням тільки коштами. Майно підлягає при зупиненні діяльності відповідного суб’єкта господарювання передатися іншій неприбутковій організації.

Право оперативного використання застосовується тільки для функціонування відокремлених підрозділів підприємств ( без створення юридичної особи. Обсяг прав визначається тим суб’єктом господарювання, який надав це майно у використання.
Майно підприємств та закладів - це не тільки основні засоби та нерухомість, це також - сукупність речей та інших цінностей, включаючи нематеріальні активи, які мають вартісне визначення, виробляються та використовуються у діяльності суб’єктів господарювання та відображаються у їх балансах. Це основні фонди, оборотні засоби (паливо, матеріали, сировина і т. і., кошти, товари у складі і т.і., цінні папери).

Джерелами формування майна є :

Особливостями правового режиму комунального майна є те, що власником майна є територіальні громади, які здійснюють управління майном через уповноважені органи. Розпорядження майном, користування проводиться відповідно до законів.
Крім того, використання прибутку підприємств - теж прерогатива власника майна (можна встановити частину відрахувань до бюджету від прибутку, визначити відсоток коштів, які повинні направлятися на відновлення основних фондів і т.і.).
Власник, тобто ради, можуть встановлювати правила використання прибутків цих підприємств.
Правовий режим комунальних підприємств може бути змінено за рішенням власника шляхом надання майна в оренду або приватизації цілісних майнових комплексів.
Приватизація комунального майна має свої особливості – (конкурентні засади, оцінка, публікація в пресі, можливість викупу орендованого з поліпшенням майна і т.і.)
Підприємства та заклади повинні складати фінансову звітність відповідно до вимог закону та надавати її власнику майна.

Порядок відчуження індивідуально визначеного (рухомого) майна, що належить до комунальної власності
( в т.ч. і автомобільного транспорту )

Відчуження майна – це передача права власності на майно ( в даному випадку комунальна) від одного суб'єкта права власності до іншого шляхом продажу цього майна за грошові кошти.
Правовим оформленням відчуження майна є договір купівлі-продажу (в окремих випадках це може бути договір міни).
Прийняття рішень щодо відчуження комунального майна відповідної територіальної громади приймається виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради (п.30, ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Більш детально ця вимога викладена в Положенні “Про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30.07.99 № 1477.
Відчуження комунального майна здійснюється після отримання на це дозволу (прийняття рішення) власника майна - органу місцевого самоврядування або органу, уповноваженого управляти комунальним майном.
Відчуження комунального майна шляхом його продажу здійснюється виключно на конкурентних засадах - через біржі, на аукціоні, за конкурсом.
Для розгляду питання відчуження комунального майна, яке перебуває на балансі підприємства, установи, закладу, балансоутримувач подає до органу місцевого самоврядування (власнику) звернення з обґрунтуванням доцільності відчуження майна та використання вилучених коштів. Після отримання дозволу (прийняття рішення) про відчуження майна шляхом його продажу через біржі, на аукціоні, балансоутримувач забезпечує укладення договору з юридичною особою, яка має угоду з Фондом державного майна України про оцінку та продаж майна, що перебуває в державній (комунальній) власності.
Кошти, одержані внаслідок відчуження комунального майна (за вирахуванням плати за посередницькі послуги та суми податків), є комунальною власністю та використовуються на інвестиції комунальних підприємств, установ або закладів, на балансі яких знаходилося майно. Балансоутримувачі зобов'язані письмово повідомити власника майна про використання коштів, отриманих у результаті відчуження майна, протягом 30 днів (з моменту реалізації) шляхом подання йому письмового звіту.
Керівники підприємств несуть відповідальність згідно з чинним законодавством за цільове використання коштів, отриманих від реалізації майна, та за достовірність інформації, наданої власнику.
Відповідальність за дотримання порядку відчуження комунального майна покладається на керівників підприємств, установ та закладів, в користуванні яких знаходилося майно.
Контроль за використанням коштів, отриманих від продажу комунального майна, покладається на власника - відповідні органи місцевого самоврядування.

Списання майна

Списання основних засобів проводиться відповідно до Типової інструкції, затвердженої наказом від 10.08.2001р. Держказначейства України та Міністерства економіки України за № 142/181, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 вересня 2001 року за № 787/5978.
Цей наказ встановив  єдині вимоги до порядку списання матеріальних цінностей з балансу установ, діяльність яких здійснюється за рахунок коштів державного або місцевих  бюджетів.
Списанню підлягають матеріальні цінності як такі, що:

Крім того, підлягають списанню будівлі, споруди, що підлягають знесенню у зв’язку з будівництвом нових об’єктів та такі, що зруйновані внаслідок атмосферного впливу і тривалого використання.
Слід зауважити на те, що знос, нарахований у розмірі 100 відсотків вартості на необоротні активи, не є підставою для їх списання.
Списання з балансу матеріальних цінностей здійснюється шляхом їх:

Для визначення непридатності матеріальних цінностей і встановлення неможливості або неефективності проведення їх відновлюваного ремонту, а також для оформлення необхідної документації на списання цих цінностей, наказом керівника, щорічно або за необхідністю внесення змін, створюється постійно діюча комісія у складі:

Наказ про створення поновлюється щорічно або за потребою.
За результатами обстежень комісією складаються акти про списання.
Вказані акти затверджуються керівником.
Рішення про списання майна вартістю до 2500 гривень за одиницю (комплект) приймається керівником, якщо інше не встановлено власником майна. Вартістю вище 2500 гривень власником майна (органами місцевого самоврядування).

Оренда комунального майна

            Однією з особливостей процесу реформування відносин власності, важливим напрямком роздержавлення майна є його оренда. Оренда розглядається, як організаційно-правова форма господарювання, спосіб більш ефективного використання майна та джерело фінансування витрат місцевих бюджетів.
Відповідно до ч.2 статті 19 Закон України “Про оренду державного та комунального майна” надано повноваження органам місцевого самоврядування самостійно визначати методику розрахунку, граничні розміри і порядок використання плати за оренду комунального майна шляхом прийняття відповідних рішень рад.
Передача  в оренду майна спільної власності територіальних громад області та контроль за виконанням договірних зобов¢язань здійснюється на підставі рішення обласної ради від 25.06.02 “Про затвердження нормативних документів щодо оренди майна”; Постанови КМ України від 10.08.95 № 629 про методику оцінки вартості об¢єктів оренди.
Рішенням обласної ради, яке назване вище, затверджені:

Відповідно до затвердженої методики у разі, коли орендодавцем є власник майна, орендна плата спрямовується:

 -  30% підприємству, установі -  балансоутримувачам.
У разі, коли орендодавцем є комунальне підприємство, орендна плата спрямовується:

            Всі договори підлягають обов¢язковому погодженню з  власником з метою взяття на облік і встановлення контролю за відрахуваннями до бюджету в розмірі 30 % орендної плати.
Оренду цілісних майнових комплексів слід розглядати, ще і як “школу підприємництва”. Оренда дала можливість менеджерам багатьох орендних підприємств, ще до приватизації, оволодіти тонкощами самостійного господарювання в сучасних умовах.
Специфікою процесів роздержавлення майна є тісний зв¢язок між орендою і приватизацією орендованого комунального майна. Оренда створює передумови для можливої приватизації майна. Орендарі цілісних майнових комплексів по закінченні першого року оренди стають власниками оборотних засобів, а для орендарів приміщень передбачається можливість приватизації орендованих приміщень при умові здійснення таких поліпшень не менш як на 25%, при наявності рішення відповідної ради.
При укладенні договору оренди більш як на 3 роки з метою недопущення визнання договору оренди недійсним необхідно дотримуватися таких вимог:

Під час узгодження з орендарем договору оренди особливу увагу слід звертати на такі умови договору:

Під час розрахунку орендної плати (погодження розрахунку орендної плати) перевіряють:
- обґрунтованість застосування визначеної орендної ставки;
- доцільність зонування орендованого нерухомого майна і визначення орендної ставки для кожної зони;
- підстави для застосування знижувального коефіцієнта до орендної ставки для суб'єктів малого підприємництва;
- правильність застосування індексів інфляції.
При цьому потрібно керуватися чинною Методикою розрахунку і порядком використання плати за оренду державного майна (або відповідною методикою, що стосується комунального майна) та роз'ясненнями і рекомендаціями до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна.
У разі самостійної передачі підприємством в оренду приміщень загальною площею до 200 м2 ( якщо приймалися такі рішення власника) необхідно контролювати, щоб підприємство-орендодавець керувався чинною Методикою розрахунку орендної плати за майно. Більшість таких розрахунків не належним чином перевіряються, а отже, не виключена можливість заниження «за домовленістю» орендної плати і, як наслідок, зменшення надходжень до бюджету.
Під час дії договору оренди важливо:

Під час оренди ЦМК слід одночасно контролювати надходження коштів за договором викупу орендарем оборотних матеріальних засобів та сплати ним відсотків і повернення коштів за договором кредиту коштів та цінних паперів орендованого підприємства, а також у разі по­треби розпочинати претензійно-позовну роботу.
Робота з договорами оренди є дуже важливою, проте вона спрямована на розв'язання тактичних завдань захисту майнових інтересів територіальних громад. До стратегічних завдань належать підвищення загального рівня орендної плати за комунальне майно до ринкового рівня та ліквідація (послаблення) економічних підстав для існування «тіньової» оренди. Необхідною умовою їх виконання є прийняття відповідних законів України  постанов уряду і насамперед рішень власників на місцях.
З 1 січня 2007 року статтею 118 Закону України “ Про Державний бюджет України на 2007 рік” установлено, що у 2007 році передача в оренду державного та комунального майна здійснюється виключно на конкурсних засадах. Орендна плата за державне та комунальне майно визначається відповідно до її ринкової вартості у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Кабмін вніс важливі поправки до Методики розрахун­ку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої його постановою від 04.10.95 р. № 786 .
Встановлено, що при визначенні орендаря на конкурс­них засадах орендну плату, розраховану за Методикою, застосовують як стартову. За результатами такого кон­курсу її розмір може бути збільшено.
Відтепер розмір річної орендної плати при оренді ок­ремого індивідуально визначеного майна (крім нерухо­мого майна) встановлюють за згодою сторін, але не менш ніж 10% (раніше — 5%), а якщо орендар — суб'єкт малого підприємництва — не менше 7% (раніше — 4%) вартості орендованого майна.
Так, при оренді майна бюджетних установ орендну плату спрямовують до держбюджету у розмірі, закріп­леному у законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Крім того, Методику доповнили п. 18, яким урегулю­вали механізм визначення та розподілу плати за суборенду нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного держмайна між орендарем, який передає його в суборенду, та держбюджетом.

Відчуження (приватизація) комунального майна

Доцільність, порядок та умови відчуження об’єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об’єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.
Приватизація комунального майна проводиться на підставі Законів України “Про державну програму приватизації”, “Про приватизацію державного майна”, “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, інших нормативних актів, які регулюють питання приватизації.
Переліки майна, яке підлягає приватизації затверджуються органами місцевого самоврядування на пленарних засіданнях, приймаються відповідні рішення. Якщо є свої створені органи приватизації, то відповідно до такого рішення проводиться процедура приватизації, якщо немає створених органів, то перелік надається тому, кому делегуються ці повноваження. Може бути надано переліком, а може бути окремими об’єктами.
Слід зауважити на те, що в рішеннях повинні бути вказані способи приватизації.
При наявності одного покупця можливо розпочинати процедуру приватизації.
Оцінка проводиться на підставі Методики оцінки майна, затвердженої постановою КМУ від 10 грудня 2003 року № 1891.

Законодавство з питань приватизації

Ст.3., п.4. “Відчуження майна. що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування”.
Ст.7., п.7. “Продаж майна, що є у комунальній власності, здійснюють органи, створювані відповідними місцевими радами. Зазначені органи діють в межах повноважень, визначених  відповідними місцевими радами, та є їм підпорядкованими, підзвітними і підконтрольними”.
Ст.2.,п.2, абзац 10. Приватизація здійснюється на основі таких принципів:

Ст.11. визначає порядок приватизації, яким передбачається “опублікування списку об’єктів, які підлягають приватизації, у виданнях державних органів приватизації, місцевій пресі;”
Ст.15. Способи приватизації.
1.приватизація державного майна здійснюється шляхом:

2.”Державна програма приватизації на 2000-2002 роки”, затверджена Законом України “Про державну програму приватизації” від 18.05.2000 року № 1723-ІІІ здійснює класифікацію об’єктів приватизації і відносить  будівлі, споруди та нежилі приміщення  до групи “А”.
Приватизація об’єктів проводиться на індивідуальних засадах, основні принципи яких полягають у вивченні попиту на конкретний об’єкт приватизації, врахуванні кон’юктури ринку, на основі цього – визначення способу продажу. (Розділ ІІ Програми).

Ст.26, п.30. до виключної компетенції  ... міських рад відноситься:
“прийняття рішення щодо відчуження відповідно до закону комунального майна”.

Ст.60. п.7. “Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об’єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати надання послуг населенню”.

Повернення об’єктів в комунальну власність

Якщо мова йде про повернення майна з державної власності або передачу із спільної власності, або якоїсь іншої комунальної власності, то така передача проводиться відповідно до вимог Закону України  “Про  передачу об’єктів права державної та комунальної власності” та Постанови КМУ від 21.09.98 р. № 1482 “Про передачу права державної та комунальної власності“.

За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об'єктів спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.

проводиться  при умові невиконання покупцем своїх зобов’язань, зокрема інвестиційних, по виплаті заробітної плати, інших умов договору купівлі-продажу.

проводиться  при умові невиконання умов договору оренди, наявності заборгованості по орендній платі, використання майна не за призначенням, визначеним у договорі оренди  та інших умов договору.

Як у першому, так і в другому випадках повернення майна проходить за рішенням Господарського суду.

Це окрема дія органів місцевого самоврядування. Процедура повернення викладена в ст.335 ЦКУ “Набуття права власності на безхазяйну річ”.

Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації.

Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі, вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.

НОВЕ  В  ЗЕМЕЛЬНОМУ  ЗАКОНОДАВСТВІ

Земельний кодекс України, який прийнятий Верховною радою України 25 жовтня 2001 року, законодавчо закріпив основи земельної реформи в державі, чітко визначивши права та обов’язки землекористувачів і землевласників земельних ділянок, при цьому забезпечивши захист їх конституційних прав і раціональне використання та охорону земель.
В той же час життя не стоїть на місці і за останні 5 років в окремі його статті внесено зміни і доповнення, які потрібно знати не лише фахівцям, що працюють на ниві землевпорядкування, а й сільським, селищним головам, землевпорядникам, кожному землекористувачеві і землевласнику.

Зокрема, статтями 17,84,116,128,129 розширено коло суб’єктів, що мають право розпорядження землею. Крім органів місцевого самоврядування і виконавчої влади, цим правом наділені і державні органи приватизації, що уповноважені приймати рішення з приватизації майна ( мається на увазі Фонд державного майна України, а в нашій області це регіональне відділення фонду державного майна в Сумській області, яке уповноважене відповідно до Закону України «Про державний бюджет» приймати рішення про приватизацію об’єктів разом з земельними ділянками. На виконання цього Кабінетом Міністрів України прийнято відповідну постанову із затвердженням порядку підготовки об’єктів нерухомості і продажу їх на аукціонах разом із земельними ділянками).
Статтею 92 забезпечено право постійного користування земельними ділянками, крім підприємств, установ та організацій, що належать до державної і комунальної власності, ще і громадським організаціям інвалідів, їх підприємствам та організаціям.
Статтею 149 надано повноваження Кабінету Міністрів України про вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні:  рілля, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 га (раніше було 10 га) для несільськогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення.
Статтями 82, 129 внесено зміни в частині порядку викупу земельних ділянок юридичними особами з іноземним капіталом, а також спільними підприємствами за участю іноземного капіталу. Перед прийняттям рішення про продаж земельної ділянки обов’язково необхідно погодження з Кабінетом Міністрів України.

Закон України “Про оренду землі”

Статтю 21 доповнили словами “орендна плата не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України “Про плату за землю”
Стаття 24, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого надавати органу державної податкової служби за місцем знаходження земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік та інформувати відповідний орган державної податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулись зазначені зміни.
Крім того, з приходом в нашу область потужних інвесторів надзвичайно важливо і відповідально постало питання укладання договорів оренди земельних часток паїв та земель державної власності.
В кінці минулого року (19 грудня 2006 року) Верховною радою України прийнято закон «Про внесення змін до Земельного кодексу щодо заборони продажу земель сільськогосподарського призначення до прийняття відповідних законодавчих актів». Цим законодавчим актом Верховна Рада України:
1. До 1 січня 2008 року заборонила внесення права на земельну частку (пай) до статутних господарських товариств.
2.  До 1 січня 2008 року не допускається:

б)   купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.
Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок запроваджується з 1 січня 2008 року за умови набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, визначивши особливості обігу земель державної і комунальної власності і земель товарного сільськогосподарського виробництва.
Угоди, укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).
Доцільно зупинитись і на інших законодавчих актах, які будуть корисним в роботі органів місцевого самоврядування.
Закон України «Про оцінку земель», який вступив у дію ще 2004 року, визначає основні засади проведення оцінки земель, вимоги до суб’єктів оціночної діяльності та порядок її проведення і затвердження.
Грошова оцінка в залежності від призначення та порядку проведення може бути нормативною і експертною.

Номативна грошова оцінка використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, успадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва. Індексування нормативної грошової оцінки проводиться згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 року №783.

Наказ Держкомзему України № 19 від 27 січня 2006 року «Про порядок проведення нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення». Вищезазначеним Законом і цим наказом покладено на органи земельних ресурсів лише організацію робіт з її проведення та надання даних у формі витягів. Проведення робіт з нормативної грошової оцінки виконується організаціями і підприємствами, які мають землевпорядну та землеоціночну ліцензії.
Експертна грошова оцінка використовується при здійсненні правових угод щодо земельних ділянок та прав на них, крім угод дарування, оренди та довічного утримання. Експертна грошова оцінка передбачає визначення ринкової вартості земельної ділянки при її продажу або іншого виду вартості оцінки об’єкта (заставна вартість, страхова, для бухгалтерського обліку). Тобто, для постановки на баланс вартості земельної ділянки, яка є у бюджетної установи, потрібно замовити експертну оцінку (Лист Головного КРУ від 18.04.06 №02-18/523 “Про облік земельних ділянок”).
Вартість земельної ділянки при продажу відповідно до пункту 8 статті 128 та Закону України “Про оцінку земель” на підставі експертної грошової оцінки, визначеної за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України №1531 від 11 жовтня 2002 року. Термін дії звіту з експертної грошової оцінки 1 рік. Крім вимог Земельного кодексу, при прийнятті рішення про продаж земельної ділянки суб’єктами підприємницької діяльності слід враховувати і вимоги статті 632 Цивільного кодексу України, в яких зазначено, що ціна у довідці встановлюється за домовленістю сторін, а частиною першою статті 691 покупець повинен заплатити ціну за товар, визначену у договорі. Таким чином, договір купівлі-продажу – це відносини (зобов’язання) двох сторін (покупця і продавця), а ціна визначається за домовленістю сторін і вона не може бути меншою ціни, визначеною при проведенні експертної оцінки.
Останнім часом надзвичайної популярності набрали в Україні земельні аукціони. Які ж основні плюси їх проведення?
Земельні аукціони відіграють важливу роль у реформуванні земельних відносин в Україні та у процесі переходу країни від адміністративно-командної до ринкової економіки в цілому. У зв'язку із цим земельні аукціони спрямовані на досягнення таких цілей:
1. Земельні аукціони стимулюють ефективне землекористування на засадах ринкової економіки через передачу у власність земельних ділянок тим громадянам та організаціям, які найкраще розуміють цінність та можливості використання конкретних ділянок і готові працювати у цьому напрямку.
2. Земельні аукціони забезпечують надходження прямих грошових прибутків до місцевих бюджетів, звідки вони можуть бути використані на такі важливі соціальні та муніципальні програми, як, наприклад, будівництво житла для малозабезпечених сімей або реконструкція міської інженерної інфраструктури.
3. Земельні аукціони піднімають завісу секретності, що оточує чимало рішень про розподіл землі,  які приймаються відповідними органами на місцях, роблять такі рішення відкритими та відомими широкому загалу населення, усуваючи, значною мірою, можливість неправомірних рішень та зловживань у цій сфері.
4. Земельні аукціони створюють можливість для дослідження та встановлення ринкової вартості земельних ділянок, і таким чином забезпечують надання інформації, необхідної покупцям і продавцям землі, а також місцевій владі для проведення оцінки землі.
5. Земельні аукціони є найшвидшим та найпростішим механізмом передачі землі з державної власності у приватну власність або оперативне управління.
6. Земельні аукціони допомагають у створенні життєздатних діючих ринків приватної землі та нерухомості, які найбільшою мірою відповідають потребам окремих громадян та організацій.
7. Земельні аукціони допомагають у виконанні вимог державних законів та урядових постанов, спрямованих на прискорення та завершення земельної реформи і приватизації.
Земельний аукціон – це один із способів надання у власність або у користування земельних ділянок, вільних від забудови, на засадах прозорості, змагальності та конкурентності. Переможцем земельного аукціону є фізична або юридична особа, що заплатила найвищу ціну.
Земельний конкурс – це форма конкурсного продажу права власності або користування земельною ділянкою, на яку набуває той, хто запропонує найпривабливіші (найвигідніші) умови використання відповідно до її цільового призначення.
Яка ж правова база проведення земельних торгів у формі аукціону?

Незважаючи на такий великий перелік законодавчих і нормативних актів, правова база проведення аукціонів за оцінкою Держкомзему України є недостатньою.

Не вистачає:

В той же час по Україні, в області проходять земельні аукціони, конкурси на підставі регіональних нормативних актів.

А тому для їх проведення необхідні:

Що потрібно робити при підготовці і проведенні аукціонів?

      Проведення їх експертизи та затвердження на сесіях рад.

     
ПИТАННЯ - ВІДПОВІДІ

1. Якщо жодна організація не має відповідної ліцензії на проведення аукціонів, то чи законні вони?

    І варіант – Необхідно в Україні визнати всі продажі на аукціонах незаконними і повернути кошти.
    ІІ варіант – Торги є правомірними, оскільки немає порядку ліцензування в Україні і при цьому не були порушені.

2. Яка вартість послуг аукціоністів?

 Вартість послуг визначається договором. Але за практикою і досвідом проведення може бути від 1% до 3% від ціни продажу, але не більше 10 тис.грн. Чим вища може бути ціна, тим менший відсоток.

                                                   Всього – 3,5-4,0 тис.грн.

З соціологічними дослідженнями «Оцінка політичної ситуації в області очима громадян Сумщини», «Оцінка роботи КП «Сумська обласна клінічна лікарня» очима її працівників» та «Оцінка якості медичного обслуговування в КП «Сумська обласна клінічна лікарня» очима її пацієнтів» можна ознайомитися у розділі «Соціологічні дослідження» нашого сайту.

Завантажити повний текст Вісника №1 (у форматі .doc)